Після звільнення Михайла Федорова політичну відповідальність намагаються перекласти на головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського. Однак військовий командувач не формує уряд, не визначає кадрову політику Банкової та не призначає міністрів.
Як підміняють відповідальність
Звільнення Михайла Федорова намагаються представити як наслідок позиції Олександра Сирського. Політичне кадрове рішення поступово перетворюють на історію про конфлікт між міністром оборони та головнокомандувачем ЗСУ.
Ця технологія вже використовувалася раніше. Спочатку Сирського протиставляли Валерію Залужному, тепер — Федорову. Змінюються прізвища, але схема залишається незмінною: будь-яке резонансне рішення пояснюють через головнокомандувача.
Так зручно відводити увагу від реального центру ухвалення рішень. Замість обговорення того, хто формує уряд і визначає кадрову стратегію, суспільству пропонують емоційний конфлікт між двома посадовцями.
Хто ухвалює кадрові рішення
Сирський не формує Кабінет міністрів, не керує кадровою політикою Банкової, не призначає і не звільняє міністрів та не організовує голосування у Верховній Раді.
Навіть якщо між міністром оборони та головнокомандувачем існували професійні розбіжності, остаточне політичне рішення ухвалювалося не в кабінеті Сирського.
Якщо президент підтримує зміну міністра, а парламент її затверджує, саме на політичному рівні потрібно шукати причини та відповідальних. Перекладати це рішення на військового лише тому, що його прізвище зручно використовувати в медіа, означає підміняти поняття.
За що відповідають міністр і головнокомандувач
Не менш дивно виглядає інша тенденція: успішні операції української армії дедалі частіше приписують цивільному міністру оборони.
Міністр відповідає за оборонну політику, ресурси, закупівлі, міжнародну співпрацю та цивільний контроль. Але він не командує бригадами, не ставить бойові завдання і не керує операціями на полі бою.
Головнокомандувача потрібно оцінювати не за лайками, політичними симпатіями чи медійною популярністю, а за його прямими обов’язками.
Справжні KPI військового командувача — це оборона країни, проведені операції, зірвані плани противника, звільнені території, збереження боєздатності армії та співвідношення між результатами і втратами.
- якість військового планування;
- ефективність оборонних і наступальних операцій;
- здатність зривати плани російських окупантів;
- збереження керованості та боєздатності військ;
- співвідношення досягнутих результатів і втрат.
Якщо до Сирського є претензії, вони мають стосуватися конкретних операцій, рішень на полі бою, підготовки резервів, оборони та управління військами. Це професійна і необхідна дискусія.
Але звільнення міністра оборони не є військовою операцією, а формування уряду не належить до повноважень Генерального штабу.
Чому така схема небезпечна
Зараз формується абсурдна конструкція: перемоги української армії приписують цивільним політикам, які не командують військами, а кадрові рішення Банкової намагаються покласти на генерала, який не формує уряд.
Усі позитивні результати стають заслугою політиків, а все незручне — відповідальністю військового командування. Так не працює ні армія, ні держава.
Перетворення Сирського на універсального винуватця політичних процесів є медійною технологією. Вона небезпечна не лише для його репутації, а й для держави, оскільки розмиває відповідальність.
Суспільство має чітко розуміти, хто забезпечує армію, хто командує військами, хто формує уряд і хто ухвалює кадрові рішення. Інакше політики отримують можливість привласнювати перемоги військових і уникати відповідальності за власні дії.
Звільнення Михайла Федорова може мати політичні, управлінські або стратегічні причини. Але автоматично перекладати відповідальність на Олександра Сирського неправильно. Головнокомандувача потрібно оцінювати за війною, а політичне керівництво — за політичними рішеннями.