Поки Україна переживає балістичні удари та атаки сотень російських дронів, частина політиків і медійних діячів вимагає звільнення Головнокомандувача ЗСУ. Дискусію про забезпечення армії підміняють персональним піаром Михайла Федорова та спробами представити цивільного менеджера головним творцем військових технологій.
Війна як політичний маркетинг
Міняємо військових на маркетологів, а главкомів — на завгоспів. Саме так сьогодні виглядає логіка частини українського політичного класу.
Особливо дивно спостерігати за прихильниками Петра Порошенка, які роками говорили про професійність, досвід та інституції, а тепер готові підтримати заміну генералів на успішно розкрученого чиновника.
Після брифінгу Михайла Федорова швидко сформувалася група активістів, політиків і коментаторів, готових вимагати звільнення Головнокомандувача ЗСУ під час війни.
Країна щодня зазнає балістичних ударів. Сотні й тисячі дронів атакують українські міста, руйнується енергетика, горять автомобілі, посилюється тиск на фронті.
Проте кадрові рішення у війську намагаються диктувати з київських студій, безпечних скверів і політичних акцій у Львові, до яких долучається Андрій Садовий.
«Вони вимагають звільнення Головнокомандувача ЗСУ, коли війна продовжується. Усі стали експертами з ведення війни».
Якщо мітингами можна змінювати главкома, то чому завтра так само не вимагати заміни командувачів, комбригів, комбатів і взводних?
За що відповідає Міноборони
Міністерство оборони та військове командування виконують різні функції. Міністр не командує бойовими операціями, не визначає місця введення резервів і не планує оборону конкретних ділянок фронту.
Головне завдання Міноборони — забезпечувати армію зброєю, боєприпасами, технікою, амуніцією та комплектуючими. Організовувати закупівлі, ремонти, контракти й логістику.
«Основне завдання Міністерства оборони — забезпечувати військо. Не створювати особистий політичний бренд і не знімати рекламні ролики».
Тепер суспільству пропонують оцінювати військового керівника за популярністю цивільного міністра. Успіхи записуються Федорову, а проблеми пояснюються спротивом генералів або старої системи.
Заяви про лобіювання конкретних виробників потребують доказів. Однак суспільство має право знати, хто отримував оборонні контракти, як обирали постачальників і чому одні напрями фінансувалися краще за інші.
«Дія», «Мрія» та цифрова держава
Одним із головних досягнень Федорова називають «Дію». Застосунок справді зробив багато державних послуг зручнішими, але мобільна картинка документа ще не означає створення цифрової держави.
Цифрова держава — це повноцінний електронний документообіг, взаємодія реєстрів, сучасне діловодство, стабільні державні кабінети та узгоджене законодавство.
Реальний стан цифровізації видно в електронних кабінетах МВС і податкової. Звичайна взаємодія громадянина з державою досі часто потребує часу, нервів і додаткових звернень.
«Не треба плутати мобільний застосунок із цифровою державою. Цифрова держава — це не картинка документа на екрані смартфона».
Не стала масовим продуктом і освітня система «Мрія». Її гучно презентували, але значна частина українців досі не бачила її повноцінної роботи.
Державні продукти потрібно оцінювати не за презентаціями, а за кількістю користувачів, стабільністю, економією коштів і реальним впровадженням.
Starlink і приватизація дронових технологій
Окремо використовується історія про відключення російських терміналів Starlink. Її іноді подають так, ніби одного телефонного дзвінка Федорова було достатньо для вирішення проблеми.
Однак Starlink належить американській компанії SpaceX, яка має технічні та юридичні повноваження керувати доступом до системи. Використання технології російською армією створювало для Ілона Маска санкційні, репутаційні та правові ризики.
Роль Федорова в переговорах могла бути важливою, але це був результат роботи українських військових, технічних фахівців і SpaceX, а не персональне диво одного чиновника.
«Нам розповідають, що одним телефонним дзвінком росіянам вимкнули Starlink. Серйозно? Тобто це не Ілон Маск і не його компанія?»
Ще небезпечнішою є спроба приписати Федорову весь комплекс українських дронових технологій.
Безпілотники створювалися роками. Над ними працювали інженери, конструктори, програмісти, підприємці, військові, випробувачі та волонтери.
Це тисячі випробувань і виробничих циклів, сотні виробників плат, двигунів, крил, акумуляторів, систем управління, зв’язку та навігації.
«Одним виступом можна помножити на нуль працю тисяч і десятків тисяч українців. Людей, багато з яких загинули під час випробувань або бойового застосування».
Посадовець може прискорити закупівлі та прибрати бюрократію. Але це не робить його винахідником усієї української дронової індустрії.
Проблеми забезпечення армії
За гучними презентаціями значно рідше обговорюють питання, які безпосередньо належать до відповідальності Міноборони.
- закупівлі амуніції та боєприпасів;
- забезпечення артилерії;
- замовлення стволів для артилерійських систем;
- ремонт військової техніки;
- своєчасне постачання майна бойовим підрозділам;
- виконання оборонних контрактів.
Твердження про саботаж закупівель мають перевіряти правоохоронці. Але суспільство повинно отримати відповіді: які контракти зірвані, хто відповідав за прострочення і чому військові повідомляли про нестачу окремого майна.
Саме за цими показниками потрібно оцінювати міністра оборони, а не за кількістю переглядів, підписників і масштабом персональної групи підтримки.
Кому потрібен політичний проєкт «Федоров»
Відставка Федорова може стати не завершенням, а початком нового політичного проєкту. Він має високу впізнаваність, образ технократа, лояльну аудиторію та зв’язки з технологічним бізнесом.
Навколо нього можуть об’єднуватися прихильники цифровізації, виробники, консультанти, політичні технологи та бізнесові групи, зацікавлені у впливі на державні рішення.
Твердження про конкретний олігархічний клан або прихованих кураторів потребують доказів. Проте контроль над Міноборони означає доступ до величезного бюджету, закупівель та багаторічних контрактів.
Тому необхідно дивитися не лише на красиві виступи, а й на те, хто фінансує інформаційні кампанії, хто отримує контракти і кому вигідні кадрові перестановки.
«Куратори цього проєкту — далеко. У Монако, у Франції, де завгодно, тільки не тут. Під ракетні обстріли вони не потрапляють».
За наслідки політичних експериментів платитимуть ті, хто залишається в Україні, сидить без світла після ударів і тримає фронт.
Генералів оцінюють за спроможністю армії воювати, утримувати оборону та зберігати особовий склад. Міністрів — за забезпеченням війська. Маркетологів — за силою бренду.
Але сильний бренд — ще не сильна армія.