Постійна тривожність виснажує, але її не варто просто ігнорувати або намагатися повністю придушити. Психотерапевт Володимир Станчишин пояснив, як працювати з тривогою через план дій, перевірку реальності та усвідомлення найгірших сценаріїв.
Чому тривогу не варто уникати
Тривога часто здається станом, від якого хочеться якнайшвидше втекти. Проте, за словами психотерапевта Володимира Станчишина, уникання лише посилює напруження та не дає людині навчитися витримувати власні переживання.
Фахівець пояснює: тривога сама по собі не є ворогом. Вона сигналізує про можливу небезпеку й допомагає підготуватися до дій. Проблема починається тоді, коли людина сприймає будь-яку тривожну думку як реальну катастрофу.
«Що ми робимо завжди? Ми хочемо про тривогу не думати, про найстрашніші сценарії. А я кажу: давай думати. Тому що нам, по-перше, потрібно побачити, що я зможу все це витримати».
Погляд з точки зору вічності
Один зі способів роботи з тривогою — подивитися на ситуацію з ширшої перспективи. Станчишин радить запитати себе, чи буде те, через що людина зараз хвилюється, справді важливим через рік, десять або п’ятдесят років.
Такий підхід не означає знецінення власного життя чи проблем. Він допомагає тверезіше оцінити вагу події та зрозуміти, чи справді вона заслуговує на стільки внутрішнього ресурсу.
«У нас є два універсальні способи працювати з тривогою. Перший — це погляд з точки зору вічності. Чи буде те, за що я зараз хвилююся, справді важливим для мене хоча б через рік, через 10 років, через 50 років?»
Найгірший сценарій і перевірка реальності
Ще один метод — свідомо пройти уявний найгірший сценарій до кінця. За словами психотерапевта, людина часто боїться не самої події, а власної фантазії про те, що після неї життя повністю зруйнується.
Коли людина подумки доходить до «дна», вона може побачити, що навіть після складної ситуації здатна витримати наслідки й поступово відновитися.
«Ми йдемо по найстрашнішому сценарію, щоб дійти до дна і побачити, що потім можна відштовхнутися».
Станчишин також наголошує на тестуванні реальності. Якщо людина перебуває в місці, де справді є повітряна тривога, ракетна або дронова небезпека, її реакція є природною. Якщо ж реальної загрози немає, варто оцінити, наскільки тривога відповідає фактам.
План дій під час тривоги
Коли небезпека реальна, найкраще, що може зробити людина, — скласти конкретний план. Під час війни це може бути тривожний рюкзак, знання найближчого укриття, домовленість із рідними та розуміння послідовності дій під час повітряної тривоги.
«Коли у нас є висока тривога, у нас є тільки одне рішення — мати план. Тривога потрібна нам, щоб попередити нас про небезпеку, щоб ми могли скласти план, як врятувати своє життя».
Психотерапевт підкреслює: дії знижують рівень тривоги. Коли людина знає, що саме робити, вона повертає собі відчуття контролю.
Якщо ж небезпека не має реальної основи, варто працювати з тілом і психікою. Допомогти можуть дихальні практики, техніки заземлення, вправа «метелик» та інші способи самозаспокоєння.
Ознаки тривожного розладу
Звичайне хвилювання перед важливою подією є нормальною реакцією. Але якщо тривога стає постійною, заважає жити, працювати, спілкуватися та ухвалювати рішення, це може бути ознакою тривожного розладу.
- схильність постійно очікувати найгіршого;
- нерішучість навіть у простих побутових питаннях;
- соціальна замкнутість і відмова від планів;
- дратівливість, самокритика або надмірна емоційність;
- фізичне напруження, безсоння, прискорене серцебиття;
- перфекціонізм, який призводить до прокрастинації.
Якщо тривога суттєво погіршує якість життя, варто звернутися по професійну допомогу. Психотерапія не обіцяє повністю прибрати тривогу, але допомагає навчитися бути з нею, розуміти її причини та діяти, коли це справді потрібно.