Саудівська Аравія, Туреччина та Пакистан 7 серпня підписали в Мецці спільну оборонну угоду, за якою збройний напад на одну з трьох держав розглядатиметься як напад на всіх учасників. Новий союз об'єднує одну з найвпливовіших держав Перської затоки, члена НАТО Туреччину та Пакистан — єдину мусульманську країну, яка володіє ядерною зброєю.
«Напад на одного — напад на всіх»: що передбачає угода
Саудівська Аравія, Туреччина та Пакистан створили новий механізм колективної оборони на тлі різкого загострення ситуації на Близькому Сході. Документ отримав назву Mecca Joint Defence Agreement — Спільна оборонна угода Мекки.
Ключовим принципом пакту стало зобов'язання трьох держав розглядати агресію проти одного учасника як загрозу всім трьом.
«Напад на одну з трьох країн вважатиметься нападом на всі три».
Угода також передбачає поглиблення оборонної співпраці, посилення спільного стримування та координацію у сфері безпеки. Водночас публічно доступні положення документа не містять детального механізму автоматичного розгортання військ у разі конфлікту.
Мохаммед бін Салман, Реджеп Таїп Ердоган і Шехбаз Шаріф зустрілися в Мецці
Угоду 7 серпня підписали саудівський спадкоємний принц Мохаммед бін Салман, президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган та прем'єр-міністр Пакистану Шехбаз Шаріф.
Таким чином, новий союз поєднав три держави з дуже різними військовими та економічними можливостями. Саудівська Аравія має величезні фінансові та енергетичні ресурси, Туреччина — одну з найбільших армій НАТО та розвинену оборонну промисловість, а Пакистан володіє ядерною зброєю.
Три різні сили в одному оборонному союзі
Новий пакт потенційно створює один із найпотужніших безпекових форматів серед мусульманських держав. Кожна з трьох країн додає до нього власний ресурс.
Туреччина протягом останніх років активно розвиває виробництво безпілотників, ракет, бронетехніки, кораблів та інших систем озброєння. Пакистан має великий військовий досвід і ядерний арсенал, тоді як Саудівська Аравія залишається одним із найбільших покупців зброї у світі та володіє значними фінансовими можливостями.
Аналітики вважають, що співпраця може охопити не лише політичні консультації, але й спільні навчання, обмін розвідданими, оборонні технології та координацію у разі нових криз.
Війна з Іраном стала одним із головних факторів
Угоду уклали на тлі різкого погіршення безпекової ситуації в регіоні та протистояння навколо Ірану. Саудівська Аравія та інші країни Перської затоки вже зіткнулися з прямими загрозами для своєї території, енергетичних об'єктів та ключових транспортних маршрутів.
Ситуацію додатково ускладнили бойові дії навколо Ірану та проблеми із судноплавством через Ормузьку протоку — один із найважливіших маршрутів постачання енергоносіїв у світі.
Попри очевидний іранський фактор, учасники пакту наголошують, що нова конструкція має оборонний характер і формально не спрямована проти конкретної держави.
Пакистан додає до союзу ядерний фактор
Особливу увагу привертає участь Пакистану. Це єдина мусульманська держава, яка офіційно володіє ядерною зброєю.
Ще у вересні 2025 року Ісламабад і Ер-Ріяд підписали двосторонню Стратегічну угоду про взаємну оборону. У ній також було закладено принцип колективної відповіді на агресію проти однієї зі сторін.
Тепер до цього формату фактично долучилася Туреччина. Водночас із самого тексту нової угоди не випливає, що пакистанська ядерна зброя автоматично поширюється на Саудівську Аравію або Туреччину як формальна «ядерна парасолька».
Туреччина залишається членом НАТО
Ситуацію робить ще складнішою статус Туреччини. Анкара залишається членом НАТО, де вже діє власний принцип колективної оборони за статтею 5 Вашингтонського договору.
Тепер Туреччина одночасно бере участь у трансатлантичному військовому альянсі та новому тристоронньому оборонному форматі з Саудівською Аравією і Пакистаном.
Це може посилити роль Анкари як самостійного центру сили, здатного працювати одночасно із західними союзниками та провідними мусульманськими державами.
Новий баланс сил на Близькому Сході
Поява тристороннього пакту відбувається в момент, коли традиційна система безпеки Близького Сходу швидко змінюється. Саудівська Аравія десятиліттями значною мірою покладалася на військові гарантії США, але останні кризи змусили Ер-Ріяд активніше шукати додаткові механізми захисту.
Для Туреччини угода означає розширення впливу на Близькому Сході та зміцнення співпраці з двома важливими мусульманськими державами. Пакистан, зі свого боку, отримує ще тісніший доступ до саудівського та турецького політичного, економічного й оборонного партнерства.
Саме тому нова угода може мати наслідки далеко за межами трьох держав. За її розвитком уважно стежитимуть Іран, Ізраїль, Індія, США, країни Перської затоки та інші сили, для яких зміна військового балансу в регіоні має стратегічне значення.
Джерело: CNN