Росія використовує міграційний тиск як інструмент для поповнення армії — іноземців без громадянства ставлять перед вибором між депортацією та контрактом із військом. За даними СЗРУ, йдеться про системний механізм, який дозволяє Кремлю компенсувати втрати на фронті.
Зміст:
Як працює схема
За оцінкою Служби зовнішньої розвідки України, Росія створює умови, за яких перебування іноземців без громадянства стає практично неможливим.
Будь-які порушення документів або правил перебування можуть призвести до депортації. Водночас пропонується альтернатива — підписання контракту зі Збройними силами РФ.
Такий підхід дозволяє формально уникати прямого вербування, але фактично змушує мігрантів погоджуватися на службу.
Статистика депортацій
За офіційними даними російських органів, у 2024 році з країни було видворено понад 150 тисяч іноземців.
Наступного року цей показник зменшився, однак це пояснюють обмеженими ресурсами для проведення депортацій.
Саме ця категорія людей, за даними української розвідки, розглядається як потенційний резерв для комплектування армії.
Законодавчий тиск
У Росії розширюється перелік підстав для притягнення іноземців до відповідальності.
Серед них — порушення міграційного законодавства, питання інформаційної безпеки та активність у соціальних мережах.
Це створює додаткові важелі тиску та підвищує ризик примусу до укладення контракту.
Пастка «громадянство або фронт»
Контракт із армією відкриває можливість отримання громадянства за спрощеною процедурою.
Однак, за оцінкою СЗРУ, для багатьох мігрантів це не добровільне рішення, а вимушений крок під загрозою депортації або переслідування.
Таким чином формується механізм, у якому адміністративний тиск замінює класичну мобілізацію.
Загальний контекст
Українські спецслужби раніше повідомляли про використання іноземців у складі підрозділів армії РФ.
Йдеться про залучення громадян різних країн до участі у війні, зокрема через фінансові стимули або спрощені процедури легалізації.
Цей підхід розглядається як один із способів компенсувати втрати та зменшити внутрішній мобілізаційний тиск у самій Росії.
СЗРУ оцінює ці дії як системну модель тиску: формально добровільний контракт, фактично — обмежений вибір між депортацією та участю у війні.